Напередодні Дня пам’яті жертв голодомору учні та педагоги хвилиною мовчання та  запаленими свічками вшанували пам’ять невинно вбитих українців під час штучно створеного голоду 1932-1933 років.

«Україна – це країна родючих чорноземів та прадавнього хліборобського народу, що знемагала від голоду спланованого комуністичним режимом вцілому та особисто Й. Сталіном» - такими словами почав своє звернення до учнів  директор училища Чепіль Ігор Євстахович.

Голодомор 1932-1933 період з квітня  1932 р. по листопад 1933 р. Саме за ці 17 місяців, приблизно за 600 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору  припав на весну 1933 р. Тоді від голоду вмирали 17 людей  щохвилини,1000 щогодини, 25 тисяч щодня. Найбільше постраждали теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. Фактично, голод охопив увесь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.

Вірш – реквієм зачитала учням заступник директора з навчально – виховної роботи Коземко Любов Богданівна.

Зроніть сльозу,

Бо ми не мали сліз

Заплачте разом, а не наодинці

Зроніть сльозу, за тими хто не зріс,

Що мали гордо зватись – українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини

Й благають: Українці донесіть

Стражденний біль  голодної країни.

Згадайте нас ­- бо ми колись жили

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.