1-В: 3 грудня 1722 р. на Полтавщині в козацькому містечку Чорнухи колишнього Лубинського полку (тепер Лохвицького району) в сім’ї малоземельних селян - козаків Сави і Пелагеї Сковородів народився хлопчик, якого нарекли Григорієм.
2-В: Тоді ніхто не міг знати, що згодом з маленького хлопчини виросте одна з найяскравіших постатей України 18 століття.
Григорій Сковорода – великий письменник, мислитель та громадський діяч, що стояв на позиціях демократа, гуманіста, представника трудового народу.
1-В: Сковорода завжди пишався тим, що зростав між трудовим, знедоленим народом. Так, в одному із своїх віршів протиставляючи себе панам - багатіям, з гордістю писав: «Вас Бог одарив ґрунтами, але раптово може то пропасти, А мій жребій з голяками, а Бог мудрості дав часть»
2-В: І справді. Не дала доля Сковороді ґрунтів, маєтків, знатності, багатства, зате щедро обдарував його мудрістю, великими розумовими здібностями.
1-В: З дитинства Григорій Сковорода виявляв великий інтерес до рідної природи, до життя простого народу і до його багатих поетичних скарбів, до прекрасних пісень.
Вірш «Гей, поля, поля зелені»
Гей, поля, поля зелені,
Зелом-квітом оздоблені!
Гей, долини, і балки,
І могили, й пагорки!
Гей ви, вод потоки чисті!
Береги річок трависті!
Гей же, кучері які у дібров сих і гайків!
Жайворонок над полями,
Соловейко над садами,-
Той під хмарами дзвенить, сей же гілля лящить.
А коли дійде дениця,
То прокинулася птиця.
Музика звучить навкруг, у повітрі шум і рух!
Тільки сонце визирає -
Вівчар вівці виганяє,
На сопілочку свою копить трелі по гаю.
Пропадайте думи трудні
І міста багатолюдні.
Я й на хлібові сухім житиму в раю такім.
2-В: Полтавщина, Харківщина здавна славилися кобзарями, думами, піснями і це було важливим фактором у формуванні поетичного хисту майбутнього поета.
Пісня: « Соловейку, сватку, сватку».
Соловейку, сватку, сватку,
Чи бував же ти в нашім садку?
Чи видав же ти, як мак сіють?
Ой так, ой так, ой так сіють мак.
Соловейку, сватку, сватку,
Чи бував же ти в нашім садку?
Чи видав же ти, як ріс мак?
Ой так, ой так, ой так проріс мак.
Соловейку, сватку, сватку,
Чи бував же ти в нашім садку?
Чи видав же ти, як рвуть мак?
Ой так, ой так, ой так рвуть мак.
Соловейку, сватку, сватку,
Чи бував же ти в нашім садку?
Чи видав же ти, як їдять мак?
Ой так, ой так, ой так їдять мак.
1-В: З раннього дитинства маленький Грицько виявив цікавість до науки, рано навчився граматики, а коли підріс, то вирішив піти, босими ногами аж до Києва. Було йому лише 16 літ.
2-В: Саме тут знаходився на Україні єдиний вищий навчальний заклад, Києво- Могилянська академія, де вчилися здібні юнаки не лише всієї України, а приїжджали з Болгарії, Сербії, Румунії, Молдавії.
1-В: В часи навчання Сковороди, протягом 1738 - 1750рр., Києво-Могилянська академія переживала період свого піднесення внаслідок реформ, які у дусі відродження і гуманізму були розпочаті Феофаном Прокоповичем, а потім продовжені вчителем Сковороди Гордієм Кониським, яких він з вдячністю згадує в своїх творах.
2-В: Київська академія дала Сковороді знання гуманітарних наук класичних і новоєвропейських мов, філософії та літератури. Тут він познайомився з вченням античних та західно - європейськими філософами, а також навчився вести суперечки і диспути.
Ось діалог: Розмова про премудрість.
Людина:
Сестрице люба, чи інакше звешся ти?
Ти мати стрункості, а також доброти,
Скажи своє ім’я, скажи мені сама,
Бо хто без тебе думки упіймає?
Мудрість:
Софією по-грецьки звали в давній вік,
А мудрістю зове всяк руський чоловік,
Та римлянин мене Мінервою назвав,
Християнин Христа імення мені дав.
Людина:
Скажи, живеш і в кінській стороні?
Мудрість:
Там інше ім’я надано мені.
Людина:
Так ти і серед варварів живеш?
Мудрість:
Ну що це за дурноту ти плетеш?
Без мене навіть рисці не бувають,
Чому ж між хінцями мені не існувать?
Де ніч і день живе, де літо і весна,
Із батьком правлю я у скрізь сама одна.
Людина:
А батько хто?
Питаю з дурноти.
Мудрість:
Пізнай мене, то й батька взнаєш ти.
Людина:
А з гінцями живеш ти як, відкритий?
Мудрість:
Так само, як і тут: дивлюсь хто мій, то мій.
Людина:
Адже самі загиблі там живуть?
Мудрість:
Сестра вам бреше, геть - но, я і тут.
Людина:
Хіба у тебе є сестра?
Мудрість:
Увіч !
Звичайно ж, є як в дно сестрою ніч.
Людина:
І бреше, хоч з тобою і в рідні?
Мудрість:
Один в нас батько, діти ж не одні.
Людина:
А ймення як?
Мудрість:
Їй сто імен. Вона.
У росіян є безтолковщина.
Людина:
А роги є?
Мудрість:
Дурний!
Людина:
Чи борода?
Чи в клобуці?
Мудрість:
Покинь! Воно склада
І суть тебе, як хочеш. Гей-но! Зникли пріч!
Я біля тебе, наче біля світла ніч.
Людина:
Зникни краще ти! Біжи з очей моїх,
Дурна сама ти, здурено, на сміх.
Про все, чого нема ніде, плетеш,
І, прямо кажучи, дурноту ти верзеш.
Зродився тут народ і навчений не так,
Тож дикі брехні слухать не мастак.
Бо може віднайтись один лише такий,
Щоб уподобав дикий смисл твій.
1-В: Ще будучи студентом академії Сковорода в 1742р. приїхав у Петербург де жив при дворі Цариці Єлизавети, як співак придворної капели. Григорія Савовича було взято у придворні співаки за його чудовий голос і музичні здібності. Сковорода був великим любителем співу і музики, славився як виконавець пісень, автор їх текстів та мелодій.
2-В: Він грав на багатьох інструментах - сопілці, флейті, яку сам удосконалив, скрипці, гуслях, бандурі. Деякі пісні Сковороди ще за його молодості будучи близькими народові за змістом і мелодіями, увійшли у репертуар народних співців, кобзарів та ліриків.
Пісня «Всякому місту- звичай і права»
Всякому місту - звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю – любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір - купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк,
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Любить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур,
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.
Знаю, що смерть – як коса запашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик чи то цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той в кого совість, як чистий кришталь…
1-В: В 1750 р. Сковорода покинув навчання в академії і помандрував за кордон шукати нових знань. Три роки жив у різних країнах. Служив співцем при церкві російського консульства в Угорщині, в Токаї, побував у Будапешті, Австрії, Словаччині, відвідав Німеччину і далеку Італію.
2-В: І всюди невтомний мандрівник поглиблює свої знання. Він знайомиться з наукою , мистецтвом, побутом, звичаями, фольклором народів Європи.
1-В: В 1753р. Сковорода повертається на батьківщину. Пора навчання для 30- річного Сковороди була закінчена. Але і тепер у нього не зменшилася жадоба до знань. Вже будучи навіть літньою людиною він любив підписувати свої листи називаючи себе студентом.
2-В: У ці роки починається велика громадська, літературна і педагогічна діяльність Сковороди. Працюючи на посаді викладача поетики в колегіумі м. Переяслава викладає учням курс поетики
1-В: Його новаторський курс викликав невдоволення у епіскопа Івана Козловича, який відав цією школою. Сковорода був непохитним у своїх поглядах, опозиції до тодішніх порядків та їх прибічників – чи то світського, чи виховного етапу. Сковорода полишає місце праці. Це була перша спроба твердості його духу.
1-В: Все подальше життя Сковороди було суцільною історією того , як «світ» повив його в свої тенета, але не міг спіймати. Тодішні вельможі духовного чи світового знання не раз пропонували обдарованому і високоосвіченому Сковороді блискучу кар’єру, але він відхилив ці спроби.
2-В: Викинувши за плечі торбину з найпотрібнішими книгами і речами у бідному селянському вбрані, не маючи власної домівки, ні сім’ї, з посохом у руці мандрує Сковорода з міста до міста, від села до села, від хатини до хатини сіючи в душах людей слово.
Вірш:
В город не піду багатий на полях я буду жить,
Вік свій буду коротати там, де тихо час біжить,
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.
Бо міста хоча й високі в море розпачу штовхнуть.
А ворота і широкі у неволю заведуть.
О діброво! О зелена!...
Ні, не хочу їздить в море задля золотих одеж,
Бо вони ховають горе, сум і страх, журу без меж.
О діброво!...
Йти гидую з барабаном завойовувать міста,
Чи лякати пишним саном, щоб хилилась дрібота.
О діброво!...
Дух мій і наук не хоче, окрім розуму свого
Крім Христа святих пророчень – раю чистого мого.
О діброво!...
І нічого не бажаю, окрім хліба та води,
Вбогість, я за друга маю з нею ми давно свати.
О діброво!...
Мій маєток прежаданний спокій, воленька свята.
Окрім вічності, для мене лиш дорога свята.
О діброво!...
А коли во всього того гріх ти зборем до кінця,
То скажи тобі якого ж треба прагнути кінця?
О діброво!...
Здраствуй, любий мій спокою! Ти навіки уже мій!
Добре бути нам з тобою ти для мене, а я твій.
О діброво! О свободо! Я в тобі почав мудріть
І в тобі, моя природо, шлях свій хочу закінчить.
2 – В: Мандруючи філософ любив зупинятися там він знаходив людей з розумом і серцем. Мав багато друзів. Його життя не менш цікаве ніж його творчість. «Він жив так, як учив і учив так, як жив»
1-В: Веселий і бадьорий, хоч і бідний таким був Сковорода. В особистому житті він любив людей, компанії, бенкети з друзями і однодумцями; а музичив аж до старості. Мав пристрасть до книг, картин, театру, живої природи. Був невичерпним оптимістом. Любив гумор.
Байки: « Собаки»
У селі в господаря жили 2 собаки. Сталось так, що мимо воріт проїжджав незнайомець. Одна з них вискочила на дорогу і погавкавши для вигляду повернулася у двір. Друга собака запитала: « Що тобі від того прибуло?»
«Так хоч не так скучно» - відповіла вона.
2-В: Великого мудреця, Григорія Сковорода не раз запрошували прийняти духовний сан, чернецтво. Зробив таку спробу Білгородський Єпископ Йосип Миткевич, на що той відповів: « Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м’яко та будьте ченцями. А для мене головне задовільнитися в малому, у помірності аби зберегти себе у цілості.
1-В: Спокушали Сковороду високими світськими посадами. Одну з них йому запропонував сам Харківський губернатор, на що філософ відповів: «Шановний пане! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі треба вибирати роль за здібностями». Саме цариця Катерина II кликала його у свій двір. У відповідь поет сказав: « Моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця.»
2-В: В 1790-х р. Сковорода написав останній твір «Потоп зміни», в якому переказував свої лекції. Цим він ствердив непохитність своїх поглядів і ніби замкнув коло свого філософського доробку.
1-В: В 1794р. Сковорода повертається на Україну в село Іванівка, до своїх друзів Ковалівських недалеко від Харкова там і помер 9 листопада цього ж року. Поховати себе заповів серед природи, на високому місці, біля гаю.
2-В: За своє довге подвижницьке життя Сковорода сходив багато доріг. Давно занесені пухом його сліди, закинуті криниці з яких він пив воду, але одна з них «Холодна Сковородинська криниця» у селі Бабаях на Харківщині є і понині.
Вона старанно оберігається.
1-В: Ще за життя Сковорода мав зцілителя, який знаходив для нього не тільки слова шани і любові. Цілитель цей – народ, який зберіг у своїй пам’яті численні перекази, легенди про поета – любомудра.
Благословенні ви, сліди
Не змиті вічності дощами
Мандрівника Сковороди.
З припорошілими саквами
Щодо цілющої води
Простує, занедбавши храми.
М. Рильський. | 
