Методична розробка
уроку з предмету
«Основи
філософських знань»
Тема уроку:
«Філософські ідеї Михайла Драгоманова і Івана Франка»
Мета
уроку: Вивчити з учнями які основні ідеї висували філософи Михайло Драгоманов і
Іван Франко, актуальність цих ідей ддя сьогодення.
Тип
уроку: одержання нових знань, умінь, навичок.
Навчальні
посібники і література:
1.
Філософія. Курс лекцій під редакцією І.В.Бичко. – 1994.
2.
Короткий нарис історії філософії. Під редакцією М.Т.Іовчука. – 1969.
3.
Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій під редакцією В.П.Андрущенко.
4.
Філософія. Світ людини. – К.: «Либідь». –2003.
5.
Людина і світ. – К.: «Знання». – 2000.
6.
Суспільство і особа. К.: «Знання». – 2000.
7.
Фотоматеріали.
8.
Матеріали періодичної преси.
Міжпредметні
зв’язки: українська література, історія України.
Хід уроку:
I. Організаційна частина.
II. Мотивація
навчальної діяльності:
Навчити
учнів мислити, вміти давати власну оцінку ідеям і судженням, які висунули
М.
Драгоманов та Іван Франко.
III. Вивчення
нового матеріалу:
IV.
Закріплення вивченого матеріалу:
1. Які
філософські ідеї розробляв у своїх творах М. Драгоманов?
2. Чи ці
ідеї є актуальними для сьогодення?
3. Який
вклад у збереження української писемності і літератури зробив М.
Драгоманов?
Чи його творча спадщина належно оцінена
сьогодні в Україні?
4. Які
основні філософські ідеї висував Іван Франко?
5.
Доведіть фактами, що Іван Франко будучи соціалістом критикував інтернаціоналізм
К. Маркса.
6. Яке
значення має філософська спадщина Івана Франка сьогодні?
V. Підведення
підсумків роботи групи:
VI. Домашнє
завдання:
Вивчити
тему: «Філософські ідеї Михайла Драгоманова і Івана Франка»
Підготувати
короткі повідомлення, біографічні дані Лесі Українки, Михайла Коцюбинського,
Володимира Винниченка.
Оцінки.
План
склав викладач М.В.Стасишин
На попередньому уроці ми ознайомилися із філософською спадщиною України I половинна XIX ст..
1.
Коли і з якою метою було створено Кирило -
Мефодієвське товариство? Які основні ідеї висловлювали його члени?
2.
Пригадайте, чим своєрідна «філософії серія! П.Юркевича?
3.
Поясніть сутність «філософії мови» О.Потебні.
4.
Чи є ця філософія актуальною для сьогоднішньої України?
Розминка для розуму
«Кому належать ці
слова?»
1.
«Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов’ян; почувши її заклик,
повстануть всі слов’яни.. і стане Україна самостійною республікою у
слов’янському союзі»
(М.Костомаров «Книга буття українського народу»)
2. «Розум виявляє загальне в діяльності людей, серце ж –
основа неповторності й унікальності людської особистості!
(П.Юркевич)
3. «взагалі денаціоналізація зводиться до поганого виховання, до моральної хвороби, до
ослаблення енергії мислення, до мерзоти запустіння, аморальності, підлоти.
Завжди сильніша нація поглине слабшу».
(О.Потебня)
Підсумок: Ваші відповіді свідчать, що філософи України
внесли свій гідний вклад у світову спадщину, наповнивши її оригінальною і
неповторною філософською думкою.
Тема уроку:
«Філософська спадщина М.Драгоманова і І.Франка».
План:
1.Філософія М.П.Драгоманова 1841-1895рр.
- Ідея федеративного соціалізму;
- Ідея необхідності розвитку національної самосвідомості;
- Конституційна теорія.
2.Філософія І.Я.Франка 1865-1916рр.
- Тема праці і трудової моралі;
- Духовний світ людини;
- Заповідь любові до Батьківщини і людства.
Епіграф
«Ми для роботи на світ
неугодились,
Ми для борні живемо!»
Борис Грінченкр
Вступ.
Із прадавніх часів існує такий
вислів- «сіль землі». Ним вшановують лише тих, хто став совістю нації, ким
пишаються співвітчизники. Сіллю української землі з повним правом можна назвати
Михайла Петровича Драгоманова (фоторепродукція).
І хоча про нього написано не так багато, як про Б.Хмельницького, Т.Шевченка чи
М.Грушевського (пригадайте, хто були ці історичні особи?),він також відіграв
важливу роль у національному відродженні. Безумовно, М.Драгоманов – видатна
постать у нашій історії; це жива душа українського народу з його віковічним
прагненням свободи й незалежності.
М.Драгоманов з’явився на
політичній сцені в складні часи. Національно-демократичні революції 1848-1850
рр. (пригадайте), що прокотились по Європі, засвідчили про зростання
національної свідомості європейських народів. Здавалось, що цей процес не
зачепив лише українців. Адже в цей час значна частина населення,
селяни-кріпаки, залишались неписемними. А еліта суспільства була повністю денаціоналізована. (Що це?). Проте вже
прогримів голос Шевченка.
…Добра
не жди,
Не жди
сподіваної волі-
Вона
заснула; цар Микола
Її
приспав; А щоб, збудить
Химерну
волю, треба миром
Громадою
обух спалить;
Та
добре вигострить сокиру-
Тай заходиться
вже будить.
І саме М.Драгоманов був одним з
тих, хто своїм палким словом став будити Україну із сну, стану інертності, хто
закликав до боротьби за волю
Коротку біографію Драгоманова готує учень
Коли в 1837р. М.Драгоманов
повертається із-за кордону - у нього вже були сформовані політичні погляди, він
був переконаний, що найкращим державним устроєм є федеративний соціалізм.
Майбутня держава уявлялась йому федерацією вільних громад, які б об’єднували
людей на підставі спільних територій та громадської діяльності і становили
автономні національні одиниці. Для досягнення цієї мети він визначив три етапи:
1)
культурно-просвітницький;
2)
політичний – здобуття політичних свобод, запровадження конституції;
3)
реформування соціально-економічних відносин.
У 1873-1878рр. Драгоманов бере
активну участь у громадському житті наддніпрянської України. Він викладає у
Київському університеті.
Стає членом гучної легальної
організації «Громада»(фоторепродукція),
редагує газету «Киевський телеграф» (чому на російській?)
Веде дослідницьку роботу.
Зокрема, спільно з В.Антоновичем (фоторепродукція) пише і друкує «Исторические теми малоруського
народа». «Малорусские народные
предания и рассказы», «Про українських козаків, татар і турків». Обстоюючи думку про те, що
вирішальна роль в історії належить народним масам, він досліджує відтворення
історичних подій у народній творчості, а також зміни в менталітеті простих
людей.
Велика заслуга Драгоманова перед
Україною полягає в тому, що він налагодив тісні зв’язки між українським рухом у
Наддніпрянській Україні та на західноукраїнських землях. Галичина, що входила
до складу Австро-Угорської імперії жили вільніше.
Тут не було такої страшної
політики дискримінації та шовінізму по відношенню до українців, як в Росії.
Драгоманов успішно співпрацює з І.Франком (фоторепродукція), М.Павликом, В.Навроцьким, друкує свої статті в
журналах «Діло», «Друг», бере активну участь у заснуванні Наукового товариства
імені Тараса Шевченка. Саме він зробив чимало для привернення І.Франка та інших
галичан до соціалістичних ідей.
А тим часом Російська імперія ще
більше посилила репресії на український національний рух. В 1875р. Драгоманова
як неблагонадійного звільняють з університету. А в 1876р. виходить знаменитий
Емський указ, який не уможливив дальший розвиток української культури і
національної науки.
Ці події змінюють погляди
М.Драгоманова, вони стають більше радикальними. Як видно із його статей «Турки
внутренние и внешние», «Д чего довоювались», «Внутреннее рабство й война за
освобождение» він більше не розділяє культурно-просвітницьку і політичні етапи
боротьби за визволення України.
Не маючи можливості працювати в
Україні Драгоманов у 1876р. виїжджає за кордон, у Женеву, де засновує друкарню.
Вся його діяльність направлена на створення політичних гуртків на Україні, а
також він прагне надати українському рухові загальноєвропейського звучання,
домогтися його підтримки у світі.
В травні 1817р. Драгоманов бере
активну участь у всесвітньому літературному конгресі в Парижі, де виступає з
доповіддю: «Література українська, поскрибована урядом російським.», в якій
розповідає про багатство української літератури і висловлює надію, що «конгрес
не залишиться байдужим до наших скарг і знайде спосіб допомогти». Автор має на
увазі емський указ, що фактично заборонив українську мову.
Про виступ М.Драгоманова Іван
Франко заявив: «Драгоманов один однісінький підняв проти сієї заборони голос на
з’їзді вчених і списателів цілого світу в Парижі показавши…, чим є Українське
писемнитво, які плоди видало досі, яку важку прислугу воно мусить сповнити для
піднесення просвіти українського народу».
«…Не розбиваймо особливих
почувань. Слово рідне – могутня в’язка. То будьмо ж вірні мові рідній. Такій
гармонійній, такій голосній посеред ланл, нам її так солодко почути, коли
перебуваємо далеко від краю.»
Драгоманов розумів, що
національні почуття лежать в основі національної самосвідомості їх треба
виховувати, оберігати, посилювати, бо їх втрата веде до пригноблення. А
пригноблений народ легше піддається асиміляції, йому байдуже якого мовою
говориш.
Драгоманов прекрасно усвідомлював,
як шириться русифікація України.
Наступним аспектом Драгоманова є
всебічне вивчення розвитку історичного процесу у всій його різноманітності як
результат дії багатьох факторів різних суспільних сил. Драгоманов визнавав
велику роль філології в історичному процесі, підкреслюючи, що без філології,
без глибоких теоретичних узагальнень неможливе не тільки з’ясування основних
законів історичного розвитку (що намагався зробити К.Маркс), а й розумна
організація всіх суспільних і державних порядків)
Вже в своїх перших працях
Драгоманов досить цікаво визначав суспільно-політичний ідеал (управління
державного), що ґрунтується на філософському плюралізмі, а також суперечності
між ідеєю самоуправління, автономії, федерації. Втілення в життя цих ідей сприятиме
вирішенню багатьох суспільних проблем, зокрема проблеми національних та
міжнаціональних відносин у майбутньому суспільстві.
Він єдиний, хто послідовно
критикував лідерів російської інтелігенції за цілковите ігнорування прав
громадян і прав нації (Нагадую, Російська імперія-тюрма народів). Імперська
лінія проходила через програмні документи всіх політичних партій російських
соціал-демократів. Ця імперська лінія, ця зверхність старшого брата зберіглась
і не тільки, а ще більше посилюється сьогодні.
Драгоманов є автором
конституційного проекту прав і свобод, що будуються на принципі
Кирило-Мефодіївського братства. Це об’єднання слов’янських держав, що
ґрунтується на чіткій основі ієрархії політичних свобод:
-
автономія громадянина;
-
суверенітет нації;
-
непідлеглість країни;
У цій своїй теорії він спирається
на римське право, вчення про громадський договір, руський український
демократичний акт XI-XVIII ст.:
Драгоманов визнавав дві межі:
А) права людини, громадянина-як
необхідна умова особистої гідності і розвитку;
Б) самоврядування-як основа для
руху до спеціальної справедливості.
Драгоманов визначає і майбутній
устрій державної території України та вищий орган влади-Державний собор.
На сьогоднішньому уроці ми не
можемо осягнути всю філософську і літературну спадщину М.Драгоманова.
Але безумовно, це видатна
особистість, яка багато зробила для утвердження національної самосвідомості
українців.
Хочу зауважити лише одне, як
казала наша видатна поетеса Ліна Костенко «Ми не усвідомили і не шануємо те, що
маєм»
Досі прах Драгоманова перебуває в
чужій Болгарській землі, в Софії (фоторепродукція) , де він помер 1895р.
Досі, за 20 років незалежності
України не видано збірник його творів.
Нащо ми чекаємо?
Якщо про М.Т.Драгоманова ми майже
не чуємо, то про І.Я.Франка повинен знати кожен українець з дитинства. Мама
повинна прочитати казку «Лис Микита», в школі вивчити його прекрасну поезію, а
будучи дорослим прочитати хоча б його роман «Захар Беркут». А хто прочитав його
поеми «Мойсей», «Іван Вишенський», той вже філософ.
Але Франко не тільки великий
поет, письменник, драматург ( до речі в 1912р. його п’єса «Украдене щастя» була
поставлена в Кам’янка-Струмилівському Народному домі місцевими аматорами і на
виставу приїжджав сам автор). Він також великий вчений, публіцист із Європейським
визнанням, громадський діяч і, звичайно, філософ.
Іван Франко
I.Я.Франко перший в українській і
один з перших у європейській літературі всебічно й по-справжньому розробляє
тему праці, трудової моралі, яка розвивається пізніше в одну з провідних філософських
тем. Вже в першому своєму філософському трактаті «Поезія і її становисько в
наших кременах» Франко говорить, що духовне ледарство, то злочин проти
гуманності. Ставлячи в центр своєї філософії людину, І.Франко формулює головний
закон людяності, суть якого в тому, що неробство – зло, а праця – добро. Праця
у розумінні Франка – єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу,
вселяти в неї почуття гідності й правди. Одначе, за Франком, в таку духовну
силу може обертатися лише така праця, в якій живе громадянська свідомість, яка
не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс людського покликання на землі.
Але жити лише для праці неможливо, вважає І.Франко. Крім праці існує внутрішнє
натхнення, її пісня, здатна, бодай на певний час, відривати душу від земного,
колючого, брудного і переносити її до надії та віри у завтрашній день. У
Франковій творчості постійно виступають дві взаємозалежні сили, які володіють
істотою людини і природою суспільства. Це пісня і праця, дух і матерія, книжка
і хліб. Одна з основних філософських ідей І.Франка – думка про тек, що
найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а «правдивий живий чоловік, бо
така людина – носій духу, а той дух є «вічний революціонер». Отже, духовний
світ людини – її найдорожче надбання. Філософія І.Франка замішана на почуттях і
розумінні благородності матерії людського духу. «Дух, що тіло рве до бою», дух
любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу
майбутність – це дух істинно франківський, каменярськй, молодий і переможний. В
одному з найкращих філософських віршів («Веснянки»), звертаючись до матері
природи, поет звинувачує її в тому, що вона найдосконаліше своє творіння –
людську душу – кидає «свиням під ноги». Франко говорить, що на жаль, людина
цілком природно підламує собі «крила духовності», втрачає потяг до ідеалу, стає
жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська філософія породжує
досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях
і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та
найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям
основу для їхньої єдності, для братерства і любові. Філософія Франка – це також
заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому ж, його філософія – це
яскраве втілення філософії українського духу початку XXст., витоки якої йдуть від
Г.Сковороди і Т.Шевченка.
Коли ми вели мову про
М.Драгоманова, то зазначали націоналістичність його поглядів.
Його послідовник І.Франко у своїй
праці «Поза межами можливого» частково розкрив чи повторив, правда в більше
викривальній формі, але доповнив свого великого попередника: «Все, що йде поза
рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би
прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою; або хворобливий
сентименталізм фашистів, що ралі би широкими вселюдськими фразами покрити своє
духовне відчуження від рідної нації.»
Франко передбачує можливість консолідування якихось вольних міжнародних
союзів, (наприклад ЄС), союзів для досягнення вищих міжнародних цілей. Але се
може статися аж тоді, коли всі національні змагання будуть сповнені і коли
національні кривди і невдоволення відійдуть у сферу історичних споминів».
Коли ж російський уряд у травні
1876р. заборонив українське слово зовсім, І.Франко заявив: «Драгоманов один
однісінький підняв проти сеї заборони голос на з’їзді вчених і списателів
цілого світа в Парижі, показавши…, чим є українське писемництво, які плоди
видавало досі, яку важку прислугу воно мусить сповнити для піднесення просвіти
українського народу.
|