Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід    Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS        
ОТРИМАННЯ РОБІТНИЧОЇ ПРОФЕСІЇ - ЗАПОРУКА УСПІШНОГО МАЙБУТНЬОГО
Меню сайту
Вхід
Логин
  

Пароль




Регистрация на сайте!
Забыл пароль      

  
Головна » Статті » Інформаційні та методичні матеріали » Методичні розробки

Методична розробка уроку з предмету "Історія України" (вик. Стасишин М.В.)

Тема уроку. Західна Україна в 1945-1950-х рр.

Мета уроку: вивчити,  як проходив процес відновлення радянської влади в західних областях України, які він мав наслідки, як проходила колективізація села, чому проводились масові репресії і боротьба ОУН-УПА, якою була доля УГКЦ? Що це була за операція «Вісла» і якими були її наслідки?

Тип уроку: вивчення і засвоєння нового матеріалу.

Форма проведення: урок - бесіда з елементами проблемо - пошукового методу проведення - інтерактивний.

Обладнання: підручник « Історія України» під редакцією

О. І. Пометун. Стор.80-88.

підручник «Новітня історія України» за редакцією І.Ф.Турченка.

О.Собтельний,  «Історія України» стор. 598-604.
В.Смолій,  «Історія України» стор. 331-335. 

матеріали періодичної преси,

карта України №4

опорний конспект №2

комп’ютер, проектор.

Міжпредметні і між курсові зв’язки: історія України, 1 курс.

Основні терміни: радянізація, колективізація, індустріалізація.

Основні дати: 1944-1953,1946-1947.

Хід уроку:

I.Організаційна частина.

II. Актуалізація опорних знань (доповнити речення):

1.Західноукраїнські землі увійшли до складу УРСР у  ……  (рік ) в результаті вторгнення на їх територію.

2.На теренах Західної України було встановлено  …….. владу.

3.Нова влада почала проводити такі заходи  ………….      

4.Рух опору УПА зародився у ……… році  на території ……

5.Його очолив  ………         

6.Це  був супротив проти  …………    

7.Рух Опору був наслідком  …………..      

III. Мотивація навчальної діяльності. Навчити учнів аналізувати історичні події і факти, давати їм характеристику, робити висновки і узагальнення.

IV. Вивчення нової теми.

  • Відновлення радянської влади в західних областях України.
  • Розвиток промисловості
  • Колективізація сільського господарства.
  • Масові репресії.
  • Боротьба ОУН - УПА Р.Шухевич.I
  • Операція «Вісла».
  • Доля УГКЦ.
  • Наслідки радянізації.

V. Закріплення вивченого матеріалу:

1.Як відбулося відновлення радянської влади в західних областях України?

2. Який фактор вплинув на створення промисловості Західної України ?

3. Якими методами проводилась колективізація села?

4. Чому радянська влада продовжила масові репресії?

5. Якою була доля УГКЦ і чому ?

6. Розповісти про боротьбу ОУН – УПА .

7. З якою метою проводилась операція « Вісла»?

8. Які наслідки мала радянізація Західної України?

VI.Підведення підсумків роботи групи.

VII. Домашнє завдання.

Вивчити тему : « Західна Україна в 1945 -1950-х рр..»

Творча робота. Записати спогади воїнів УПА і репресованих.

 

План склав викладач                                                    М.В.Стасишин

   Випити чашу! Гірку чашу. Випити до дна. В історії кожної нації         були трагічні події: більші чи менші.

   В історії української нації найстрашнішим було ХХ століття. Здавалось, століття науки і техніки, освіти і культури, космосу і кінематографу.

   І одночасно це 2 світові війни, голодомори, масові  репресії, у яких, за підрахунками істориків, з 1914 року загинули кожен другий чоловік і кожна четверта жінка українці.

   Трагічними для жителів Західної України стали 1945-1950 роки.

Що саме відбувалося у цей період, які події і який слід вони залишили в житті народу нашого краю розглянемо на цьому уроці.

 

Тема уроку. Західна Україна в 1944-1950 рр.

 

Вивчення даної теми проведемо за таким планом.

                                                          План

    1. Відновлення радянської влади у західних областях України. Радянізація.

    2. Індустріалізація.

    3. Колективізація.

    4. Масові репресії.

    5. Боротьба ОУН- УПА.

    6. Операція “Вісла.”

    7. Ліквідація Української Греко-Католицької Церкви.

    8. Наслідки радянізації.

 

 

Невинно вбиті, закатовані,

замордовані кличуть не до помсти,

застерігають:

«Не повторіть історії!»

 

Відновлення радянської влади в західних областях України.

«Радянізація»

Цей термін означав утвердження вже випробуваної сталінським режимом в 20 – 30 роки моделі соціалізму. Радянський режим намагався вкоренити на  західноукраїнських землях тоталітарну систему.

Як тільки радянські війська вступили на територію Західної України відразу було створено  відділи НКВС, військкомати та відділи заготівлі продукції.

Перші виконували роль влади, яку вже після війни передали радам, і одночасно були каральним органом .

Військкомати почали мобілізацію до Червоної армії всіх, хто лише міг носити зброю. Дуже чисто без підготовки, без належного забезпечення їх гнали як гарматне м’ясо проти німецьких танків. Ця мобілізація не навчених людей була спеціально спланована, для того щоб винищити фізично здорову частину  українського народу і таким чином паралізувати рух опору.

Відділи заготівлі продуктів поклали на селян непомірні податки. Хто не міг їх здати, оголошували «ворогом народу» і виселяли всією сім’єю в Сибір. Озброєні загони НКВС витрясали з селян все до останньої зернини.

Щоб зміцнити радянську владу із сходу України та Росії примусово поселяли випускників навчальних закладів за державним призначенням, а також тих працівників, які не виявляли старання в роботі або хтось за щось провинився. Ось чому поведінка багатьох з них відзначалась брутальністю, вживанням найбруднішої лайки, пияцтвом , непомірною амбіцією. Такі люди не могли бути взірцем для місцевого населення. Вони в основному не знали нашої мови, звичаїв, традицій і не намагалися поважати місцеве населення, яке довгий час жило в інших соціально – політичних, культурних, побутових умовах.

Одночасно зростала кількість парторганізацій . Так, на 1946 рік сюди прибули 86 тис. партійних радянських працівників і спеціалістів із різних галузей. Вони становили основу комуністичної влади на Західній Україні.      

30 червня 1945 року О. Довженко у своєму щоденнику писав: «Об’єднались всі українські землі. Буде єдине стадо і єдині пастирі. Усі тепер будемо одинакові.»

Індустріалізація

І, справді, з того ж 1945 року сталінське керівництво прагнуло якнайшвидше реалізувати свою улюблену програму – тріаду: індустріалізацію, колективізацію, культурну революцію, прагнучи уніфікувати життя регіонів Західної України з іншими районами України.

7 травня 1945 року уряд УРСР прийняв ухвалу «Про заходи відбудови і дальшого розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей, яка передбачала реконструкцію і розвиток  промисловості. За період з 1945 по 1950 року було побудовано нові підприємства, частка виробництва яких становила 10% промислового виробництва України.

Розвивались як традиційні галузі: нафтодобувна, деревообробна; так і появились нові: машинобудівна, приладобудівна, металообробна, автомобілебудівна, електроенергетика. Завдяки тому, що ці підприємства були щойно збудовані та обладнані устаткуванням, вивезеним із Німеччини, вони були одними з найсучасніших в СРСР. Львів став одним з основних центрів промисловості республіки. Проте майже не розвивались легка і харчова промисловості, яка випускала товари для населення.

Зросла і кількість робітників, інженерно – технічних працівників.

Нова влада нещадно експлуатувала природні багатства краю, зокрема нововідкриті родовища газу і вугілля не використовувалось для потреб місцевого населення, а йшли до Росії та в країни соціалістичного табору.

Колективізація

Паралельно з індустріалізацією  на теренах  Західної України проводилась колективізація сільського господарства, яка здійснювалась форсовано – примусовими методами протягом 1945 по 1952 років за випробуваним сталінським зразком двадцятирічної давності.

Єдиною відмінністю було те, що тут не було такого жахливого голодомору,  як на Східній Україні, і то лише завдяки діяльності УПА.

Методи колективізації були ті ж самі. Спочатку міцні працьовиті господарства обкладали такими тяжкими податками, щоб ті не змогли сплатити їх.

Радянські агітатори на зборах і в тривалих особистих розмовах змушували селян вступити до колгоспів. Часто - густо селян по звірячому били,вилучали в них майно,погрожували зброєю. Найнепокірніших  цілими сім’ями вивозили в Сибір.       Колективізація  проводилася під політичним контролем влади, що здійснювали партійні осередки на МТС (машино - тракторних станціях). А ще на Західну Україну було послано15 тисяч спеціалістів із сільського господарства, що мали забезпечити утвердження колгоспного ладу.

 Штучно колективізоване селянство зіткнулося із значними проблемами. Так, 1947 року 4% колгоспів не видавали зовсім зерна на трудодні, 21 % колгоспів не видавали грошей. Це призвело до того, що колгоспники ухилялись виходити на роботу. У 1952 році 30% колгоспників одержували 1 кг зерна і 1 карбованець за день роботи.

Наслідки були плачевними.

Примусова колективізація привела до різкого зменшення виробництва сільськогосподарської продукції і до падіння рівня життя селян.

Масові репресії

Без масових репресій нова влада існувати не могла.  Свій звіриний оскал вона показала з початку свого панування.

Ще протягом вересня 1939 –  червня 1941 років з території Західної України  було депортовано 312 тис. чол. Кількість вбитих,  закатованих, замордованих порахувати не зможе вже ніхто.

Вступивши на територію Західної України  в 1944 р., загони «енкаведистів», як ті шакали, ринули по містах і селах, сіючи жах і смерть. Діючи за вказівкою свого вождя Й.Сталіна та його холуя Л.Кагановича, який з 1947 р. очолив ЦК КПУ(б), нова влада почала вишукувати націоналістичні прояви. Почалися масові арешти тих небагатьох представників, які вціліли у молохові 1939 – 1944 рр.

Одночасно почались арешти всіх свідомих українців. За офіційними даними, тут у 1944- 1953 рр. були арештовано 104 тис. осіб «бандитів, учасників ОУН, а також бандопосібних елементів», як їх називала влада.

За цей час виселено майже 66 тис. сімей ( 203662 чол.) Лише молоді було заарештовано 36 340 чол. Вина цих людей полягала лише в тому, що вони любили свою землю і хотіли мирно жити і працювати на ній.

       Спогади Коваль Юлії Іванівни.

В 1941 році арештували мого сина Григорія, семінариста духовної семінарії. Про долю сина нічого не знали до початку липня 1941 року. Тоді німецькі війська захопили Львів і відкрили тюрму на Лонського. Пройшов слух, що можна знайти  там рідних. Як на крилах, летіла у ту страшну тюрму. Кинулась шукати сина. Те, що там побачила, не забуду до смерті.

Жінки із вирізаними грудьми, юнаки з виколотими очима, із вирізаними тризубцями на спинах і грудях, старі люди із розпореними животами, дрібних  діточки із розтрощеними голівками. І сотні замордованих. Коли більшовики відступали всіх в’язнів, що були в тюрмі, розстріляли.

Свого сина знайшла, впізнала по вишитій сорочці, що була під сутаною. Обличчя впізнати не могла, серцем відчула.

Із спогадів учасниці ОУН-УПА Ірини Сенек, яка 34 роки провела у тюрмах за волю рідної країни.

Вона народилася в 1926 р. і вже в юному віці вступила до лав Організації Українських Націоналістів, де дала клятву, «що ані погрози, ані просьби не поневолять тебе зрадити тайну.»

В 1944 році І. Сенек – зв’язкова сина командувача УПА генерала Чупринки Юрія Шухевича.

В грудні 1945 її арештували і кинули у страшну львівську тюрму Бригідки. Почалися допити. Слідчі вимагали назвати товаришів по боротьбі, явочні квартири, зв’язкових. Ірина мовчала. І тоді кати -  слідчі на прізвище Федоров і Солоп почали катувати юну дівчину. Били залізними палицям, нагайкою, кидали на землю, топтали чоботами. Коли втрачала свідомість, відливали крижаною водою. Після допитів йти вже не могла, її волочили по коридору, просякнутому кров’ю, і кидали на холодний бетон камери. Як вижила, не може й сьогодні збагнути.

Дальше суд. 54 стаття; належність до УОН, а це десять років у концтаборах особливого режиму, п’ять років позбавлення громадянських прав і довічне заслання. Судила так звана трійка. Дівчина настільки була змордована побоями, що її внесли до судової зали.

А далі смердючий вагон-телятник і місяць голодної і спраглої дороги на Колиму. А там, зціпивши від болю зуби, корчувала дерева, будувала дороги, пересівала землю, добуваючи золото для великого СРСР. Каторжна робота за шматок глевкого хліба, миску баланди, сяку - таку одежину довгих 34 роки. Перебуваючи на каторзі, ще не знала, що вся її сім’я знищена: батько, мама, старша сестра і навіть 14 - літній брат Роман.

І. Сенек згадує: «Мабуть, Бог помилував мене для того, щоб я могла розповісти, як радянська влада розправлялась з тими, хто понад усе любив Батьківщину свою – Україну і свій народ.»

Я не хочу жовтіти, як клен,

в мене сили ще дужі, не кволі,

я не хочу схиляти рамен,

як той хрест на подільському полі.

                                                        Ірина Сенек

Боротьба ОУН – УПА

Такі дії влади викликали шалений опір населення краю. За радянської окупації Галичини та Волині УПА продовжувала зростати. У 1944 -1945 рр. вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Великі загони УПА встановили контроль над територіями і там впровадили свою структуру управління, цей контроль здійснювали ОУН-УПА, на площі 150 тис. км. Тут виникла мережа підпільних боївок і криївок.

Яку мету ставили упівці? Перш за все перешкодити встановленню радянської влади в себе на батьківщині. Також вони сподівалися на те що, після закінчення війни США, колишні союзники СРСР почнуть війну проти комуністичної влади.

Про масштаби боротьби УПА свідчать такі факти. Лише за офіційними даними українське підпілля вчинило 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, в яких загинуло більше 30 тис. представників комуністичного режиму.

На боротьбу з УПА влада кинула війська МВС і НКВС. Вони організовували блокаду і прочісування великих територій. Щоб залякати населення, яке підтримувало УПА, людей арештовували, кидали в тюрми,виселяли цілими сім’ями. Майже у кожному селі були «стукачі». Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС переодягалися у форму УПА й грабували, ґвалтували, мордували українських селян.

Але незважаючи на масовий терор, підпілля діяло до середини 1950-х років. На спад воно пішло після загибелі її командира Романа Шухевича (генерала Тараса Чупринки) у березні 1950 року, який загинув у с. Білогорща біля Львова.

Найкращу оцінку діяльності УПА дав французький президент генерал Шарль де Голль: «Якби в мене була така армія, як УПА, німецький чобіт ніколи не топтав би французьку землю». Пройшло майже 70 р., але і по сьогодні в незалежній Україні можна почути принизливе «бандерівці». І ніхто не пояснить, що слово Бандера з іспанської означає прапор.

 В банді може бути 10, 100, 200 чол. Але від 200 до 400 тисяч – це вже армія. А саме стільки воїнів нараховувалось в рядах УПА і діяла вона на своїй, Богом даній землі.

УПА діяла не лише на територіях Західної України, а й за кордоном, у      

Підляшші, Холмщині, Посянні, на території Польщі.

Щоб знищити її, за вказівкою Сталіна  там було проведено операцію «Вісла».

Трагедія села Розжалів

    Ця одна з найбільших трагедій під час визвольної боротьби від московсько-більшовицької навали сталася в селі Розжалів Радехівського району Львівської області 13 грудня 1944 року, в день святого Андрія.

В ніч з 12 на 13 грудня 1944 року село оточили війська під керівництвом полковника Медінцова, щоб знищити повстанців. У цей час в селі перебували учасники повстанського руху – сотенний

«Черемош» та командир криївки «Байда». Разом з товаришами їм вдалося пробитися з оточення.

Під час перестрілки в селі поранили пограничну собаку, яку чекісти використовували для розшуку повстанців. Це стало причиною того, що начальник погранзастави дав наказ палити село – хата в хату. Згоріло більше половини дворів з усіма сільськогосподарськими прибудовами, худобою і збіжжям. Загинуло більше 100 мирних жителів. Ось так нова влада розправилась з власним народом.

Розстріляний Святвечір у с.Малий Любінь.

У день, коли наближався Святий Вечір, коли всі селяни готувалися до Святої вечері, підрозділи НКВД і діючої армії оточили зі всіх боків с. Малий Любінь, яке притулилося своїми білими хатами до лісу, немов шукаючи у нього захисту, підпалили його і відкрили нищівний кулеметний вогонь по всіх, хто вибігав з палаючих будинків. Все це було настільки раптово, що виникла паніка. Людський крик роздирав груди, ревла худоба, іржали коні в підпалених стайнях, вили собаки. Вогонь швидко поширювався і охопив майже все село. На вулицях і подвір’ях від пострілів падали на білий сніг, немов підкошені, люди. Немічні і старі горіли живцем в палаючих будинках.

       Очевидці розповідають, що під час цієї нечуваної варварської акції згоріло близько 40 осель, і від куль та вогню загинуло понад 30 мирних селян.

       Розправа більшовицької орди тривала протягом всієї Різдвяної ночі і продовжувалася ще на другий день.

Із спогадів жительки села Великосілки

Марії Степанівни Сікорської.

Мої два брати, Володимир і Зиновій, воювали в УПА. Старший загинув між селами Якимів і Соколів, молодший – у новоставському лісі. Десь там їх і поховали без вінків і почестей. Страшне горе впало на рідних. Кати вдерлися до хати і всіх арештували.

Я потрапила до рук мучителя Крижевського. Били, катували, а потім відливали водою.

Засудили до10 років мордовських таборів. А там в страшних муках, холоді і голоді валила ліс, 12 складометрів за 1 день. І лише після смерті  Сталіна в 1956 році повернулась. І всі ці роки вірю, що за всі звірські злочини прийде розплата і настане час помсти. Помсти не від людей, а від Бога.

«Вісла»

         28 квітня 1947рік, 4год ранку. Десятки сіл на Лемківщині, Надсянні та Холмщині, де здавна проживали українці, оточили польські війська. Ніби грім з ясного неба, лунає наказ: «Українцям 2 години на збори». Вулиця  вирувала, як вулик: гавкіт собак, жіночій лемент, плач дітей, брутальні викрики польських солдатів. У хати вривались військові і виганяли мешканців на площу села, де вже палала церква. Звідтіля й починалась хресна дорога українців. Спочатку – на фірах, а потім в товарних вагонах; прямували в невідоме.

  Так почалася так звана операція «Вісла».

  Хоча переселення почалося ще в 1944 р., після приходу радянських військ на територію Польщі, тоді відбувся так званий обмін населенням між Польщею і СРСР. З 1944-1946рр. 800 тис. поляків переселились до Польщі, а до України повернулось 500 тис., але не всі українці хотіли переселятись. Це були відвічно українські землі, де українці жили з давніх-давен. Крім того, тут панував сильний національний дух. Тут діяли загони УПА, які населення підтримувало.

   Саме це стало основною причиною переселення. Ні Сталіну, ні комуністичному режиму в Польщі не потрібні були національно свідомі українці. Ще у вересні 1944 р. Польща і УРСР підписали таємну угоду «Про взаємний обмін населенням у прикордонних районах».

   Другою причиною операції «Вісла» стало прагнення польського уряду асимілювати українців. Їх вивозили на захід Польщі, який був більш зруйнований під час війни, і розселяли по 2-3 сім’ї в одному селі. Це була етнічна зачистка, безпрецедентна акція, здійснена за сталінським зразком, яка засудила всіх українців.

   Масштаби її були вражаючі. Депортовано 140 575 осіб. Ув’язнено в концтаборі Явожно, спеціально створеному, 3 800 чол. , арештовано 14666 членів українського Руху Опору, а 655 чол. розстріляно. В залишені будинки заселяли поляків. Одночасно було знищено 346 церков, змінено 120 географічних назв, багато сіл зникло з лиця землі разом її цвинтарями і пам’ятниками архітектури.

         … Батьківщину за собою не забереш на підошвах черевиків. ЇЇ не повернеш грошовими компенсаціями, шляхи до неї не загородиш кордонами. Її втрату відчуваєш тоді, коли земля вислизає з-під ніг. Тоді вона ущільнюється до розмірів серця, болить, кровоточить до самої смерті…

         ХХІ ст. ми сусідні держави, живемо у дружбі. Але сьогодні в Польщі немає української меншини. Немає. Це наслідок операції «Вісла».

Ліквідація УГКЦ

 

Найбільшою загрозою для комуністичного режиму на території Західної  України була діяльність УГКЦ, яка відігравала надзвичайно важливу роль в духовному житті людей, а головне була національною церквою.

На 1944р. УГКЦ складалися з 3040 парафій, 4440 церков, Духовної академії, п’яти духовних семінарій, 2  шкіл, 127 монастирів; видавала 3 тижневих часописи і 6 місячних. Церкву очолював митрополит Андрей Шептицький, якому підлягали 10 єпископів, 2950 священиків, 520 ієромонахів, 1090 ченців, 540 семінаристів.

     Це була та духовна сила, яка тримала українців з 1596 р у різні часи їх окупації. Вона пропагувала християнські цінності, а не безбожницьку комуністичну ідеологію. Тому нова влада з перших же днів почала роботу з її знищення.

      Вже в березні 1945р з’явилася схвалена особисто  Сталіним інструкція для ліквідації церкви. Одночасно велась широкомасштабна пропагандистська робота щодо дискредитації УГКЦ, яку називали «слуга Ватикану», «ворог народу», «знаряддя українського буржуазного націоналізму». Почались переслідування священнослужителів.

       Влада створює так звану «ініціативну» групу для підготовки церковного собору. Її очолює священик  Гавриїл  Костельник.

        8 березня 1946р у Львові собор починає свою роботу, на якому було проголошено розрив із Ватиканом, що означав ліквідацію УГКЦ і підпорядкування її Московському патріархату. Це рішення не було канонічним, оскільки з 216 делегатів не було жодного єпископа. На цей час вони вже були арештовані і знищені. Опісля, 11 квітня 1946р., на подвір’я  Святоюрського собору та митрополичих палат в’їхали вантажівки з енкаведистами, які розграбували все що, там було.

        Одночасно почалися арешти священиків,професорів Богословської академії і семінарій, монахів. Всіх,хто не хотів переходити в православ’я, був арештований. Вісімнадцять років провів на каторзі митрополит Йосип Сліпий. Скільки загинуло, не порахує ніхто.

         На довгих 43р. до 1989р. УГКЦ пішла в глибоке підпілля,але не здалася. Люди відправляли літургії, хрестили дітей,давали шлюби, діяла семінарія, освячувались священики,монахи і монахині та єпископи.

       УГКЦ ненавидить і боїться сьогоднішня влада, бо як можна пояснити розпорядження міністерства культури з погрозами заборонити її діяльність за підтримку віруючих на майдані.

 

Категорія: Методичні розробки | Додав: Virtyoz (27.03.2014)
Переглядів: 3343 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук по сайту
Ми на карті
НМЦ ПТО
Освітній портал
ВПУ-71 © 2024