Тема уроку: Утворення та бойовий шлях українського січового стрілецтва.

Мета уроку: Вивчити, як проходило становлення УСС, їх бойовий шлях та історичне  значення.

Тип уроку: засвоєння нових знань, умінь, навичок.

Навчальні посібники і література:

1. Історія України під редакцією Ф. Турчинова

2. О. Субтельний Історія України

3. М. Литвин Історія галицького стрілецтва

4. В. Гордієнко Українські січові стрільці

5. Р. Купчинський «Заметіль»

6. Р. Іваничук «Бо війна війною»

7. Матеріали періодичної преси

8. Слайди, репродукції картин

9. Історичні карти

Міжпредметні і міжкурсові зв’язки: всесвітня історія,  I курс

Хід уроку:

1. Організаційна частина

2. Актуалізація опорних знань

         1. Які плани щодо України виношували Німецька, Австро –Угорська та Російська імперії.

         2. Продовжити  речення:

         а) наступ російських військ на територію Галичини розпочався….

         б) цей наступ завершився…..

         в) контрнаступ австро-угорських військ відбувся…..

         г) цей контрнаступ завершився….

         3.Охарактеризуйте військовий режим, який встановила російська окупаційна влада у Галичині    

         4. Дати оцінку військовій операції російських військ " Брусилівський прорив "

Підсумок опитування: Отже, факти свідчать про те, що під час Першої світової війни західноукраїнські землі стали ареною жорстоких боїв між трьома імперіями: Німецькою, Австро – Угорською  - з одного боку  та з другого боку фронту - Російською імперією. При цьому жодна з них не зважала на інтереси українців. Найстрашнішим у цій безглуздій бойні було те, що загинуло 1,5 мільона  українців, стільки ж було покалічено  не лише фізично , а й духовно. Були також знищені і великі матеріальні цінності . Крім того, не маючи своєї держави,  українці змушені були воювати  один проти одного. У складі російської армії перебувало 3,5 мільона українців,  у складі австрійської – 250 тисяч.

Минуло 100 років з початку війни….

3.Мотивація навчальної діяльності:  навчити учнів аналізувати історичні події і факти, вміти давати їм оцінку, висловлювати власні судження, виховувати в учнів любов до Батьківщини та її героїчного минулого.

4. Вивчення нової теми.

План

1. Історія виникнення УСС

2. Перший бойовий досвід легіону УСС

3. Бій на горі Маківка

4. Бойові дії в 1915 р. біля річок Серет та Стрипа

5. Бої на горі Лисоня та біля міста Бережани в 1916 р.

6. Наші земляки у легіоні УСС

7. Культурно – просвітницька діяльність УСС

5.Закріплення вивченого матеріалу

Проводиться у вигляді змагання двох команд. Команда, яка набере найбільшу кількість балів, вийде переможцем.

6. Підведення підсумків роботи групи

7. Домашнє завдання:

Вивчити тему " Утворення та бойовий шлях УСС".

План склав викладач                                                                    Сташишин М. В.

У серпні 2014 року Україна тихо і непомітно не відзначила 100-річчя з дня утворення легіону УСС. Мабуть можновладцям було не до історії. Але, як сказав великий французький філософ А. Вольтер : « Нація, яка не пам’ятає свого минулого не варта майбутнього».

Українці мають славетну історію, коріння якої сягає  IV тисячоліття до Р.Х. І в цій історії гідне місце займає УСС  як приклад любові до Батьківщини, високого патріотизму, готовності віддати життя.
        Епіграф:
 

«За Україну, за її волю, за честь,за славу, за народ.»

 Тема уроку: «Утворення та бойовий шлях УСС».

План уроку:

1. Історія виникнення УСС.
2. Перший бойовий досвід легіону УСС.
3. Бій на горі Маківка.
4. Бойові дії в 1915 р. між  річками Серет та Стрипа.
5. Бої на горі Лисоні та біля м. Бережани в 1916 р.
6. Наші земляки у легіоні УСС.
7. Культурно-просвітницька діяльність УСС.

1. Історія виникнення УСС.

        На початку ХХ ст. у 1900 р. відомий патріот, публіцист, депутат австрійського парламенту, адвокат Кирило Трильовський організовує товариство «Січ», в якому українська молодь могла б вивчати свою історію і культуру, а також набратись військових навиків та знань.
        Згодом ряди «січовиків» і «січовичок» замарширували по всій Галичині та Буковині.

Зростання національної свідомості викликало в української молоді потребу організуватися у гуртки. Таким чином вони готувалися до майбутньої боротьби за вільну незалежну Україну.

Всі ви пам’ятаєте день 28 червня 1914 р. і подію, що відбулася в м. Сараєво. Але в цей день відбулася ще одна подія у Львові, яка пізніше безпосередньо вплинула на подальший хід війни. Такого не бачив древній Львів з часів Д. Галицького, який під владою то поляків, то австрійців  майже 600 років зазнавав упертого, послідовного ополячення та поавстріячення .

Сонячним недільним ранком на омиту дощем бруківку вийшли тисячні колони українців, членів  товариств «Січ», «Сокіл», «Пласт», які в цей день провели свій перший Шевченківський здвиг, огляд своїх формувань.

Від околиць міста до оперного театру і Народного дому, під захоплені вигуки «Слава», під звуки маршу і пісень, засипані квітами львів’ян-українців, які щільним натовпом вишикувались вздовж вулиць, гарцювали кінні підрозділи, очолювані сотником Володимиром Шухевичем, чітко йшли полки січовиків під проводом Льонгіна Цегельського і Михайла Волошина.

І мабуть, ніхто з  учасників здвигу не здогадувався, що вже через 2 місяці своє вміння доведеться демонструвати на полях битв Першої світової війни.

Коли почалася І світова війна, українські політичні партії Галичини об’єднались в Головну Українську Раду, яку очолив  Кость Левицький, і створили Українську Бойову Управу.

І вже 6 серпня 1914 р. Головна Українська Рада та Українська Бойова Управа проголосили маніфест, в якому закликали українців об’єднатися під січовими знаменами і створили свій легіон. На заклик відгукнулося 28 тис. добровольців-українців.

Це було справді українське військове з’єднання, в якому послуговувались українською мовою в документації, а також при спілкуванні, яке мало і свої українські військові звання (сотник, четар) та нагороди, свою уніформу з прославленою мазепинкою.

Управа звернулася до австрійського командування дозволити сформувати українські загони і вже на середину серпня 1914 р. 2 загони січового стрілецтва загальною кількістю 2,5 тис. було сформовано.

На чолі легіону було поставлено сотника запасу Михайла Галущинського. 3 вересня 1914 р. УСС прийняли присягу на вірність Україні.

Австрійське командування з тривогою спостерігало, як проходить формування добровільних загонів зробило все, щоб обмежити численність легіону -  2,5 тис. чоловік. Крім того, УСС видали на озброєння рушниці зразка І888р. ,яких вже не було в австрійській армії. Бойова Управа звернулася до австрійського командування з проханням відкликати з військ для формування українського легіону сто українських старшин, але цісарське командування виділило лише І6.

У відповідь на звертання Бойової Управи вступати в ряди січових стрільців, щоб битися за визволення України, згодилося тисячі добровольців. Це була та частина української суспільності, яку гостра українсько-польська боротьба вже заздалегідь привчила цікавитися політичними справами. Тут зібрався цвіт української галицької інтелігенції. Вже за кілька днів був створений перший курінь УСС. Його очолив під старшина Дмитро Дмитрович Вітовський.

Біографія цього 26-річного командира типова для більшості старшин легіону. Народився в селі Медусі під Галичем у бідній селянській родині. Після закінчення сільської школи батькові вдалося влаштувати Дмитра у Станіславську гімназію. Продовжив навчання у Львівському університеті. Ще у гімназії брав активну участь у роботі таємного гуртка, а студентом вступив до радикальної партії. Вітовському не уникнути б тюрми, якби не почалася війна.

2. Перший бойовий досвід легіону УСС.

З перших днів війни землі Галичини стали ареною великих битв армії Росії і Австро-Угорщини. Російські війська розгорнули стрімкий наступ на ділянці фронту завдовжки 450 км. Розгорілась Галицька битва, в результаті якої австро-угорська армія, зазнавши численних втрат, поступово відступала, втративши понад 400 тис. вояків.

У зв’язку з важкою ситуацією на фронті генерал Гофман віддав наказ ввести легіон УСС у бої. Через тиждень сотня В. Дідушка вийшла на Верецький перевал, де зустріла наступаючі частини 2-ї кубанської козачої дивізії. Тоді ж зайняла лінію сторожових постів на Ужгородському перевалі. Саме ця сотня першою серед підрозділів УСС зав’язала бій з кубанцями і зазнала перших жертв війни – 22 стрільці були вбиті.

Водночас, не враховуючи думки української старшини, австрійське командування роздробило легіон на розвідувальні стежі по 20 чоловік у кожній і наказало пробратися до тилів ворога. Після невдалих спроб перетнути лінію фронту, зазнавши великих втрат, стежі поверталися назад. Кілька груп пропали безслідно. Напевно, переконавшись у безплідності своїх намірів, генерал Гофман відмінив свій наказ. 7 жовтня всі сотні зайняли лінію оборони на Бескидах.

У наступних операціях легіон УСС діяв дуже чітко і злагоджено.

Завдяки тактичним здібностям отамана Г. Косака легіон провів успішний бій за Тухольку. За цим боєм особисто спостерігав генерал Гофман: адже легіон діяв на дуже важливій ділянці.

Подолавши сильний опір ворога, легіонери оволоділи Синьовидним, Люзінцями, Голобутовим, вийшовши в район нафтового басейну звільнили Борислав, Дрогобич, Стрий. Тільки після того, як Брусилов отримав допомогу, він зумів зупинити австрійську армію, а потім навіть відкинув її до Карпат.

Коли це сталося, він кинув усі свої сили на перевали, які утримували усусуси. Вони не тільки змогли утримати наступаючого ворога, а й завдати армії Брусилова нищівних втрат. Тільки в полон було захоплено 130 солдат та 10 офіцерів. Усі сотні легіону відзначилися в тій битві, але сотня Вітовського найбільше – вона утримувала залізничний відрізок Тухолька – Гребенів.

Різдво 1915 р. галицькі стрільці зустріли на Бескидах. У ту зиму стояли страшні морози. Схили гір вкрилися глибоким снігом. Старшина і стрільці, які майже безперервно перебували на гірських вершинах, у першій бойовій лінії постійно мерзли. Втрати від холоду почали перевищувати бойові втрати. На початку січня австрійські війська перейшли в контрнаступ. Січовиків кинули на Ужгородський перевал, вони почали швидко просуватися вперед, і вже за два місяці боїв легіонери зайняли Славське, Лавочне, досягли Татарівки, яку вони не могли втримати – вона переходила часто із рук в руки. Наступним етапом героїчного шляху  УСС стали бої за гору Маківка.

3. Бої на горі Маківка.

         На початку березня 1915 р. Легіон УСС досяг гори Маківка. Для російської армії гора Маківка (958м) була стратегічним об’єктом. Утримуючи гору, вони забезпечували собі безпроблемний прорив на Угорщину.

Бої на Маківці тривали з 28 квітня по 2 травня 1915 року. Росіяни двічі її захоплювали і двічі втрачали.

         2 квітня 1915р. могутнім артилерійським обстрілом почався наступ російських військ, які спрямували головний удар на Маківку, оскільки вона виявилася опорним пунктом австрійської оборони і не давала змоги обійти австрійську південну армію. Російське командування кинуло на цю ділянку фронту кавалерійську дивізію генерала Каледіна. В цей час у Львів прибув російський цар Микола ІІ. Його генералам хотілось підняти настрій царя добрими вістями з Карпат. Отож, підтягнувши важку артилерію і свіжі частини, І травня російські війська почали рішучий штурм. Росіянам вдалося захопити верх Маківки й частину хребта. Кілька австрійських сотень попали в полон. Становище склалось загрозливе. В ніч на 2 травня в район Маківки прибув курінь Г. Косака і одразу ж вступив у бій. Стрімкою контратакою УСС вдалось відновити становище. Але вже 3 травня, коли УСС були відведені у другий ешелон, росіянам вдалось розгромити 129 австрійську бригаду і оволодіти районом Маківки. 4 травня загін Косака під Плішкою відповів успішною операцією, в ході якої було захоплено більше тисячі солдатів росіян. У боях на Маківці загинуло 42 стрільці, 76 було поранено.

         Українська преса, провідні діячі українських національних партій із захопленням відзначали мужність, проявлену УСС. Так газета “Діло” писала: “Маківка — це перший визначний етап на тому шляху, по якім українська нація з стану пасивності переходила до стану активності, до чину. Битва на Маківці — це перша велика спроба українців Галичини стати активним чинником історії, стати ковалями і творцями свого майбутнього.”

         Українська бойова управа, яка здійснювала політичне керівництво стрілецьким рухом у своєму привітанні з нагоди перемоги на Маківці відзначила: “З костей і крові, з ран і терпіння стрілецького виросте нова Україна — Україна діла і боротьби! Своїми воєнними подвигами ви воскресили славну минувшину української зброї, ви стали засновниками нової доби історії України, в якій Україна повертає на давній шлях збройної боротьби за свою самостійність.”

         На початку 20-х років, коли Українці втратили свою державність Маківка дала потужній імпульс для активізації національно-визвольного руху. Саме тут було започатковано встановлення хрестів полеглим за незалежність України. А з 1930-х років молодь розпочала масові паломництва на Маківку, де й насипали 34 полеглим героям високу могилу.

Пам’ять про подвиг УСС увінчаний і в знаменитій пісні “Гей, на горі, на Маківці”

6 січня 2010 року Президент України В. Ющенко видав указ №5/2010  «Про заходи з відзначення, всебічного вивчення та об’єктивного висвітлення діяльності Українських Січових Стрільців.” Указ приурочений до 95-річчя перемоги УСС в Українській революції 1917 -1921 рр та становлення української державності на початку ХХ століття.

4. Бої між ріками Серет і Стрипа в 1915 році.

Настав 1915рік.  Весною 1915р. австро-німецька армія прорвали російський фронт під м. Горлице і Тарново і примусили російську армію відступити з Карпат. Разом з австрійською Карпатською армією рушили і усусуси. Легіон знову відзначився у боях під Болеховим, Галичем,  Завадовом і Семинівцями. У боях під  Семинівцями 39 стрільців було вбито, більше 100 поранено та більше сотні потрапили в полон. Щоб вшанувати пам’ять полеглих,  учасники боїв, насипали згодом велику могилу-курган.

Влітку 1915року стрільці зарились в окопи над річкою Стрипою в районі сіл Соснова і Веселої. На фронті встановилась відносна тиша, відновились зв’язки з рідними, було дозволено відпустки.

Та тиша тривала недовго. На початку вересня 1915 року російська кіннота прийшла у наступ і, розгромивши кілька австрійських полків, досягла р. Стрипа,  де зустріла завзятий опір збоку куренів УСС. Росіянам вдалося форсувати р. Стрипа і майже оточити три сотні Г. Косака. УСС не відступили, а коли підійшло підкріплення С.Горука, противник був відкинутий за Стрипу.

Позиційні бої тривали до початку листопада 1917р.

Зима  1915р.- 1916 рр. пройшла без великих воєнних операцій. Це було затишшя перед бурею. Наступний етап воєнних дій розпочався весною 1916р.

5. Бої на горі Лисоня та біля міста Бережани.

             Весною 1916р. в російській ставці під головуванням Верховного Головнокомандуючого Миколи ІІ відбулась нарада за участю військових верхів, на якій було затверджено новий план наступальної операції. Вона почалася 4 травня 1916р. Австрійські війська в цей день не побачили сонця. Перед його сходом їх позиції вздовж західного берега річки Стрипи накрили тисячі російських снарядів, що нещадно шматували оборонні споруди, окопи, бліндажі, вогневі позиції артилерії, завдали великих втрат передовим підрозділами. І коли вперед пішла піхота, австрійські бригади генерала Фляйшмана не витримали і почали відкочуватися на Бережани. Тільки наприкінці липня наступ росіян на цій ділянці фронту вдалося зупинити. Мабуть, не останню роль зіграв приїзд самого німецького імператора Вільгельма. Полк УСС, яким з травня командував присланий австрійцями Антін Варивода, без бою відійшов під Бережани і закріпився в районі гори Лисоня. Він налічував на той час 47 старшин і 1685 стрільців. Як це було і раніше , австрійське командування прикрило УСС найбільш важливу ділянку – залізничний шлях Підгайці – Бережани. І 2 серпня 1916р.,коли стрільці ще не встигли заритися в землю, їм довелося вступити в сутичку з передовими частинами російської армії. На другий день УСС відступили до Бережан. 2 вересня 1916 року на цій ділянці фронту знову розгорнулись важкі бої, російська піхота великими силами почала новий наступ, прорвала оборону і створила загрозу для УСС. Г.Косак кинув у бій підрозділи Р.Сушка і А.Мельника. На схилах гори йшла запекла битва. Ось як її описував сотник Б.Гнатевич. «Перед моїми очима була кривава картина, якої я не забуду ніколи. Переді мною малий відтинок окопів. На цьому місці збилось кількадесят стрільців, а кругом них москалі. Між зеленню кущів та звалищами землянок роєм сіріють малі солдатські кашкети. Наступають завзято, намагаються замкнути перстень, не жаліють життя. Стрільці змагаються на всі боки. Півгодинний завзятий бій віч-на-віч порядив ряди стрілецтва. Тут лежать в калюжі крові побиті і важкопоранені. Стогін ранених продирається крізь гамір бою. Нема як і кому їх звідси забрати. Багато з них догорає таки на місці, а ці, що не стратили ще сил , шукають  захорони під стінами окопів».

             Вранці 4 вересня 1916 року  у бій вступив курінь С. Горука спільно з частинами австрійської бригади. Він тривав цілий день. Гора кілька разів переходила із рук в руки. В цьому бою полягло десятки старшин і стрільців полку, багато було захоплено в полон. 29 вересня російські війська втретє   розпочали штурм оборони австрійців у районі Лисоні. Кривавий бій тривав три тижні. Росіяни наголову розгромили угорський полк і раптом вийшли в район с. Полутори, де знаходився полк УСС. Оточені росіянами галичани тримались надзвичайно мужньо, але їх опір було зламано, і лише невелика група змогла прорватись до Бережан.

             Ввечері того ж дня австрійське командування підтягнуло до гори Лисоня важку артилерію, яка, щойно прибувши, почала атакувати позиції росіян.

             Після обстрілу в наступ рушила піхота, яка майже без бою здобула головні укріплення. Велика битва за Лисоню і Бережани скінчилася перемогою, яку здобули  у великій мірі УСС. Вони виграли також важливий бій за свою честь і добре ім’я.

             Але та перемога вимагала багатьох жертв УСС: з 44 старшин залишилось тільки  16 здорових, втрати серед стрільців становили близько 700 людей.

             Після цього бою замість втрачених 700 з Коша прийшло 200 новобранців. Потім легіон був відправлений до запасної  дивізії. Але вже 16 вересня 1916 року,коли ворог атакував позиції турецької дивізії, полк УСС пішов у наступ і відбив росіян.

                   Битва на горі Лисоня – це одна з найтрагічніших сторінок бойового літопису полку УСС.

6. Наші земляки у легіоні УСС.

Роман Сушко

            Народився у 1894 році в селі Ременові Кам`янка-Струмилового повіту. Після закінчення народної школи в рідному селі , батьки за порадою вчителів , віддали здібного хлопця до класичної гімназії у Львові. Вже там проявились його організаторські здібності.

            Після іспиту зрілості Роман Сушко вступає на юридичний відділ Львівського університету .

            Коли в серпні 1914 року вибухнула перша світова війна, Роман Сушко добровільно ,за покликом серця , записується в Легіон Січового Стрілецтва. Тут йому пригодилися навики, здобуті в товаристві «січ». Він виявляє справжнє бойове знання , ставши спочатку чотарем, а згодом сотником УСС. Тут Р.Сушко виявляє відвагу і лицарський характер , який супроводжує його все сподвижницьке життя. Він прославився в боях на горі Манівка , під містом Болеховим, на горі Лисоня, та над річкою Золота Липа. В одному з боїв Сушко потрапляє в російський полон, але вже в 1917 році, після революції в Росії , повертається до рідного краю, де спільно з Євгеном Коновальським формує корпус січового стрілецтва. За бойові заслуги йому присвоюють звання полковника і разом з корпусом він проходить всі походи і бої.

           Героїзм і мужність проявив Р.Сушко разом із своїми побратимами за часів Центральної Ради і Дерикторїї, обороняючи Україну від більшовицьких військ.

           Трагічною була і подальша доля Р.Сушка. Він пройшов через бої 1920 р. з армією Української Народної Республіки, був засуджений польською владою до тюремного ув`язнення, змушений емігрувати закордон.

           Під час Другої світової війни керував діяльністю УПА . Р.Сушко завжди боровся за незалежність України, за її волю.

           Помер наш славний земляк 14 січня 1944 року .

Семен Дяковський
Дяковський Семен Іванович (17.01.1900 р. -24.12.1991р.)

Народився в с. Спас Милятинського ( нині Кам- Бузького р-ну), Львівської обл. у багатодітній родині. У початковій школі виявив неабиякі здібності до науки. Після закінчення сільської школи за порадою вчителя п. Дельмана батько відав його до науки у Бугацький месійний інститут, де він провчився 2 роки, та не закінчив через початок першої світової війни.

З 1918 р. – УСС. У складі УГА перейшов в 1919р. за Збруч. Інтернований до Москви, де працював на різних роботах. У вільний час навчався на режисерських курсах при «Большом театре», опанував нотну грамоту.

В 1924 повернувся додому в с. Спас, помагав батькові по  господарстві, учився столярству, організовував  церковний хор, заснував хату-читальню, молочний кооператив. Під його керівництвом в с. Спас діяли драматичний та хоровий гуртки.

В травні 1933р. розпочато будівництво церкви (стара церква згоріла в 1915р. внаслідок тривалих боїв австрійської та російської армії, в селі залишилося лише три хати.)

План церкви виготовив С. Дяковський (на виготовлення плану фаховим архітектором не було коштів). Будівництво  церкви велося під керівництвом сільського будівничого Григорія Ясківа, а незмінним  помічником  був Семен Дяковський.
          Церква побудована в короткий термін – 5 місяців з добротного соснового матеріалу (і зараз має гарний природний вигляд).

13 жовтня 1933р. церкву посвятив отець  декан Михайло Цегельський з Кам’янки – Струмилової. Тоді ж Дяковський  почав думати про внутрішнє оздоблення церкви.
   Перша його робота – інструктовані великі рами на запрестольний  образ Преображення Господнього (1934р.) Потім, в тому ж 1934р, зроблено проповідальницю, а в 1936 – 1939рр. виготовлено карбований іконостас, в 1941р. – кивоті, 1942р. бічні пристоли. Усі ці речі виготовлено в рідкісному стилі, гармонічному поєднанні між собою, це ніби українська вишиванка, тільки не на полотні, а на дереві.

14 жовтня 1980р було встановлена меморіальна  таблиця на іконостасі. З приводу її встановлення С. Дяковський залишив такий запис олівцем на клаптику паперу :

«вже біля 40 літ минуло, як споруджено цей іконостас, та тільки цього, 1980р. коли мені минуло 80 літ, виготовлено ще цю меморіальну таблицю, то на просьбу деяких відвідувачів, що оглядали цей іконостас. Сьогодні 14 жовтня 1980р. в день Покрови Божої Матері закінчено до інструкції іконостасу ужито чорний дуб, що може сотні літ мокнути у воді річки Бузі, і біле деревце – бересклет європейський. При долішній частині іконостасу, т. є. навісні образи і царські ворота та дияконські помагав мені мій стриєчний брат Йосип Дяковський, прочу роботу виконував я сам в роках 1936 – 1939р. В 1941р. зроблено киват, в 1942р. споруджено бічні вівтарі, а ралей на образі в них завершено, а то  в 1967р.  За особливу поміч Божу при цих роботах зі всього серця дякую Святій Родині і Святим робітникам Ісусові, Марії і Йосифові, а всіх, що будуть оглядати мою роботу, прошу вибачити за можливі недоладності і спом’янути мою убогу душу.

Ця записка зберігається у його племінника Павла Ковалюка
(1992р.н.) учня С. Дяківського, а також майстра, який після смерті Дяківського став продовжувачем справ.
Зробив багато для церкви:
  - головний престіл (1990р.), тетрапод (1998р.) проскомидійник (2000р.),а також багато інпруктизованих рам для ікон. Павло Ковалюк дякував в церкві, керував церковним хором. Зараз йому 91 рік, але  це дуже цікава людина, добрий порадник.
           Справу Семена Дяківського сьогодні продовжує його син Петро Дяковський (1951р.н.).Його руками змайстровано круг під куполом з написом дерев’яними буквами «Отче наш», круг у «бабинці», сходи на «хори», настінні панелі, колони, двері, виготовлено і укладено паркетну підлогу.
         А в центрі села під його керівництвом і за його безпосередньою  участю збудовано капличку Матері Божої.

7. Культурно – просвітницька діяльність УСС

             Короткі перепочинки між боями УСС використовували для того, щоб написати рідним листи додому, організовували курси для малограмотних за шкільною програмою. Плідну і вельми важливу роботу розгорнула так звана Пресова Квартира, створена ще в період боїв на Бескидах. Деякий час вона перебувала у складі Коша, а восени 1915р. прибула  на фронт. Її організатором і натхненником був сотник Никифор Гірняк. Мабуть, чи не найбільшу послугу нащадкам зробили представники преси,залишивши чимало спогадів про діяльність УСС. «Стрільці вже тоді тямили, що творять першу сторінку новітньої української історії і що треба зберегти свої сліди, щоби потомки не стояли перед пустими сторінками нашої минувшини, писалися щоденники, робилися фотографії». Великий внесок зробили у цю справу письменники та історики. Весною 1915р. на фронт прибув Осип Назарук, який згодом написав нариси «Слідами УСС» і «Над Золотою Липою». Незабаром у Львові почав видаватися щомісячник «Шляхи», в якому плідно працювали прозаїки і поети – галицькі старшини і стрільці, такі як Андрій Баб’юк ,Василь Бобинський, Лев Лепкий, Антін Лотоцький . В той же час засновано сатиричні журнали «Самопал» і «Самохотник». Тоді ж став виходити журнал «Червона калина». У 1915р. у Відні Осип Назарук видав «Співанки УСС», де містилося чимало творів стрілецького пісенника Романа Купчинського і молодого композитора Михайла Гайворонського. Пісні цього талановитого композитора «Чуєш, брате мій», «Човен хитається серед води», «Засумуй, трембіто» , «Не схиляйте вниз прапора» добре знали на Прикарпатті і Надзбруччі. Композитор народився в Тернополі, закінчив Заліщицьку учительську семінарію, а згодом музичний інститут ім. М.Лисенка. Одягнувши стрілецьку форму, не лишив улюблену справу і незабаром став керівником військового оркестру. Композитор написав чимало творів – пісень, які так любили виконувати УСС. Безпосередньо на фронті з осені 1915р. плідно працював художник Осип Курилас, який  народився на Львівщині. Його батько, місцевий дяк – учитель, влаштував сина у Львівську бурсу, щоб він став священиком, але той, всупереч батькам, вступив до художньої школи. Згодом навчався у Краківській академії. З початку війни потрапив до легіону УСС. За короткий час створив дві сотні портретів старшин і стрільців, батальні картини «Маківка», «Битва на Лисоні» . Трагічною є доля цих картин. Наприкінці 40-х років у Львові майже всі ці твори були по-варварськи знищенні за вказівкою беріївських поплічників. Можна тільки собі уявити, що пережив у той час художник, який жив у Львові, коли палили його «націоналістичні» твори.

             Наприкінці травня до стрілецьких окопів дійшла звістка: не стало славетного Каменяра. Івана Франка пов’язували із стрілецтвом найтісніші стосунки. Його сини Петро і Тарас служили в легіоні. Восени 1915р. він оселився у стрілецькому «Притулку для хворих і виздоровців УСС», заснованому сотником Михайлом Волошиним по вулиці Скарги (нині Пирогова). Разом з юними фронтовиками Франко лікував хворі ноги і серце.. Незважаючи на часом критичний стан здоров’я, не одну вечірню годину Франко провів у стрілецькій вітальні, куди не раз приходили відомі українські діячі культури і мистецтва. Як згадував Кость Левицький, один із організаторів панахиди, на похорони Каменяра З І травня 1916р. прибули велика стрілецька делегація на чолі з Г.Косаком. Фронтовикам було доручено винести труну і супроводжувати віз – катафалк до Личакова. Сотник Носковський поклав від стрілецтва на могилу вінок.

Підсумок

За підрахунками дослідників із серпня в1914-го до початку 1917 року через легіон січових стрільців пройшло більше 7 тисяч вояків. Із них загинуло в боях 350 осіб, 1200 поранено і ще 1500 потрапили до російського полону, чимало з полонених після більшовицького перевороту в Росії перебрались до Києва, де згодом створили корпус Січових Стрільців – одне з найбільш боєздатних формувань УНР.

За часи більшовицької окупації України про УСС не можна було навіть згадувати. За це чекав Сибір. Бульдозери не лише знищували могили  вояків УСС, а й плюндрували пам'ять українців.

Лише починаючи з 1989 року, до нас стала повертатись наша історія. І почали відновлюватись могили УСС. На Забужжі це було зроблено восени 1989р. З того часу кожний рік на свято Святої Трійці святкові колони кам’янчан  ідуть вшановувати пам'ять героїв України.

Про то, як це відбувалося в нашому районі, розкаже організатор і активний учасник цих подій п. Олена Михайлівна Койда.

Стрілецький символ – червона калина, стрілецька пісня і традиції української гвардії часів визвольних змагань – Українських січових стрільців – досі вкарбовані в народну пам'ять.

Ті тисяч – тисячі могили,

Ті тисячі – тисячі калік,

Все виплатиться згодом.

Із них народ вогонь до жил

Зачерпуватиме повік,

Бо став від них народом.

Історія має здатність повторюватися. Рівно через 100 років на нашу землю знову вдерся страшний ворог і плюндрує, нищить, грабує, калічить, вбиває з ненаситною жагою люті до України та українців. Сьогодні в Україні війна.

Але яким би не був сильним ворог, ми переможемо, переможемо силою свого духу, віри, любові до України.

Цей дух нам передали спочатку УСС, потім воїни УПА, всі ті, хто боровся за вільну Україну.

Слава Україні.

Актуалізація опорних знань

Провести у вигляді змагання, дві команди ставлять одна одній питання. Перемагає та, що набрала найбільше балів.

Домашнє завдання: вивчити тему «Утворення та бойовий шлях УСС».

Змагання
«Хто краще»

І команда
1. Перше товариство «Січ» організував патріот, депутат австрійсього парламенту …

Кирило Трильовський
2. Як називалося об’єднання українських політичних партій, створене на початку серпня 1917 року?

Головна Руська Рада.
3. Коли УСС присягнули на вірність Україні?

З вересня 1914 р.
4. Хто командував УСС на горі Маківка?

Григорій Косак
5. Найтрагічнішими для УСС Були бої на…

Горі Лисоня та біля м.Бережани
6.Назвати найвідомішого художника УСС

Осип Курилас

ІІ команда
1.28 червня 1914 р. у Львові відбувалась надзвичайна подія. Яка?

Шевченківський здвиг. Огляд формувань товариств «Січ», «Сокіл», «Пласт».
2. Хто очолив Головну Руську Раду?

 Кость Левицький
3. Хто перший очолив легіон УСС?

Михайло Галущинський
4. Бої за гору Маківка тривали…

З 28 квітня по 2 травня 1915р.
5. Де відбулись найбільші бої УСС в 1915 р?

Біля річок Серет і Стрипа.
6. Назвати найвідомішого композитора УСС

Михайло Гайворонський